У червні місяці 2013 року юні члени клубу «Чотири підкови» на чолі з керівником Владиславом Панасенком вивели коней на спорт-майданчик оздоровчого табору «Сонячний», щоб познайомити з ними потенційних пацієнтів і просто майбутніх вершників. «Підковівці» спершу продемонстрували здобуті ними вміння, виконавши елементи конкурсу (нагадаємо, що це подолання перешкод) і джигітування (акробатичні вправи). Усього цього вони навчилися завдяки Владиславу Володимировичу, котрий і сам захоплюється каскадерським мистецтвом. Виступ спортсменів для глядачів коментувала реабілітолог  Полтавського обласного благодійного фонду «Вітер перемін»  Олена Гаран, коротко розповідаючи про кожного коня і вершника. І дорослі, і діти захоплено слухали, що таке алюр і чим рись відрізняється від галопу, як правильно називати масті і породи коней, чому їх не слід підковувати без особливої на те потреби. Не дивно, що Олена Валентинівна розуміється на цій темі, адже як сама говорить, закохалася у коней ще в десять років, і з того часу образ буйногривого красеня міцно переплівся з її долею. Цікаво, що Олена Гаран, крім того, що має освіту вчителя фізкультури, ще й відома полтавська поетка, голова обласної організації Національної Спілки Письменників України, і в її віршах не рідко можна зустріти коней. Навіть одну із свої збірок акторка назвала «Солом’яний кінь», а рядки з її поезії послугували нам заголовком. Та жінка зізнається, що в літературу подалася, бо не мала змоги здійснити іншу свою мрію – придбати коня. Тепер же у неї є вірний товариш – орловський рисак Ажур, їхня дружба триває вже шість років. Він теж катає Диканську дітвору.

    Розповідаючи про свої перші заняття іпотерапією, Олена Валентинівна ділиться: спочатку тривожилася, та згодом поринула а позитивну атмосферу спілкування з дітьми, для яких властива і надзвичайна  сила волі, і щира радість від руху. Це наснажувало її на подальшу роботу. Зараз, коли стартувала програма «Вітер перемін», заплановані заняття з трьома групами по десять чоловік у кожній, після завершення яких передбачається відвідання, а можливо, навіть участь у кінних змаганнях серед дітей з інвалідністю,  які відбуватимуться у Чутовому в серпні. Крім того, дитячий кінно-спотривний табір «Вітер перемін» займається не лише лікувальною діяльністю і навчанням верхової їзди, а розвитком творчих здібностей дітей. «Іпотерапія закордоном це щось на кшталт йоги, це не лише засіб поліпшення здоров’я, а й спосіб гармонізувати особистість людини, допомогти пізнати себе, навчитися відчувати інших. Такої концепції дотримуємося і ми» - говорить Олена Гаран.

    Коли показові виступи скінчилися, члени клубу «Чотири підкови» пересідлали коней і почали знайомити їх з усіма охочими. То там, то тут чулося: «Це Тайра, знайомся… Не бійся, можеш злегка похлопати Азу по шиї… Хочеш погладити Даміра?..» І засяяли дитячі очі, з’явилися на обличчях посмішки, потягнулися рученята, щоб боязко почухати коня за вушком, притулитися щокою до жорсткої гриви і завмерти, відчуваючи приємне тепло. Дорослі теж не втримувалися, одягали шоломи і пробували на міцність стремена.

    Чомусь тягне говорити з кіньми на рівних, як із давніми друзями.  «Хороша моя, покатаєш дві хвилинки? Хоч одну…» - заглядаєш у бездонне око і хочеться торкнутися долонею вологих шершавих губ, згодувавши жмут зеленої трави, або провести гребінцем по неслухняному чубчику, що спадає на білу пляму на лобі, пирхнути щось на їхній, кінській мові. « Застрибуй, помчу з вітерцем», - читаєш у фіолетовій глибині під густими віями і рука сама вдячно лягає на пружну ніби відлиту з бронзи, шию.